Початок 20-го століття приніс Миколаєву багато змін. Вони стосувались як розвитку міста, так і політичного стану. Поступово Миколаїв переставав бути звичайним провінційним містом і намагався взяти від прогресу лише найкраще. Розвитку місту не завадили навіть революція й війни, яких було кілька на початку 20-го століття. Далі на mykolaiv-future.
Прогрес по-Миколаївські
На початку 20-го століття до Миколаєва прийшли кілька благ цивілізації. Містяни отримали електрику, трамвай і водогін. Ось як це було.
У Миколаєві з’являється електрика
Про те, що місту потрібне електричне освітлення, міська влада вела розмови ще наприкінці 19-го століття. Технічні можливості дозволяли збудувати в Миколаєві електростанцію. Але влада не поспішала, шукаючи дешевші для міського бюджету варіанти. На роздуми пішло майже п’ять рокiв.
Нарешті знайшли інвестора. Ним стала фірма “Сіменс і Гальске”. Вони й збудували електричну станцію в Миколаєві. Її розташували на Каботажному узвозі, неподалік від морського порту.
Але першими споживачами стали зовсім не заводи Миколаєва. Спочатку електрику подали на Соборну площу. Лише за деякий час електрифікація дійшла до Миколаївських підприємств. А от для населення електричне освітлення тривалий час залишалось привілеєм для забезпечених містян.
Пуск електричного трамваю
Поява електрики в Миколаєві спонукала до транспортного прогресу. На зміну конкам у місто прийшов електричний трамвай.
Для цього в Миколаєві навіть спорудили додаткову підстанцію. Будівля зберіглась. Миколаївці старшого покоління знають її яка кафе “Садко”. Після ремонту на початку 2000-х років там оселився один з банків.
Маршрути електричного трамваю дублювали ті, якими ходила конка. Можна було проїхатись до яхт-клубу. Трамваї пустили до Каботажної гавані. Для цього навіть поглибили дорогу під мостом, щоб пройшов вагон.
Пуску трамваю ледь не завадила Перша світова війна. Проте, 24 грудня 1914 року електричний трамвай в Миколаєві урочисто вийшов на свій маршрут.
Поява централізованого водопостачання
Саме на початок 20-го століття припадає поява в Миколаєві централізованого водопостачання.
Водогін в місті був і до цього моменту. Миколаїв багатий на підземні води. А Спаські джерела давно стали легендою. Саме з них брали воду. Згодом створили так званий самоплинний водогін. Проте, місто розташовано на пагорбах. Тож не всі вулиці мали воду в будинках.
У 1906 році в Миколаєві запрацювало централізоване водопостачання. Автором проєкту став інженер Віктор Вебер. Зазначимо, що на той час його розробку було визнано найперспективнішим проєктом централізованого водопостачання в державі.
Щоб вода подавалась без перебоїв, у Миколаєві встановили водонапірну вежу. Її для міста сконструював інженер Шухов. Тому й відома вона серед миколаївців, як Шухівська. До речі, вона працювала до середини 50-х років минулого століття. Згодом вежа стала одним з символів Миколаєва.
Водогін миколаївці оцінили. Вже за рік його роботи вода з’явилась в будинках понад 1300 містян. Зазначимо, що на початку 20-го століття вся вода у водогоні Миколаєва була з місцевих колодязів.
У Миколаєві покращили дороги
20-е сторіччя принесло до Миколаєва й відремонтовані дороги.Точніше покращення нарешті дійшло до околиць міста.
В планах на прокладення бруківки з’явилися назви вулиць, які справді потерпали від багнюки. Це стосувалось Воєнного ринку, Цвинтарної вулиці. Ремонтувати дороги почали навіть на хуторі Водопій.
Проте, бруківку клали не всюди. Здебільшого замощеними стали вулиці, де проклали новий водогін. Крім того, отримати нормальну дорогу могли вулиці, що вели до гаваней чи заводів.
Відкриття нових підприємств і закриття старих
Миколаїв, який з моменту заснування був промисловим містом, у 20-му столітті лише збільшив кількість своїх підприємств.
В останні роки 19-го сторіччя запрацював суднобудівний завод “Наваль”. Трохи згодом, якраз на рубежі сторіч запрацював Чорноморський механічний і котельний завод. Згодом ці два підприємства об’єднаються у Чорноморський суднобудівний завод. Але до цього часу пройде кількадесят років.
Перша світова війна стала причиною появи ще одного підприємства. Замість канатного заводу в Миколаєві відкривається новий, який працює на військове відомство. Мова йде про Трубковий електромеханічний завод. Саме він дасть назву цілому мікрорайону – “Темвод”. Тут для потреб флоту виготовляли трубки для снарядів, бомб і мін. Також на Темводі виготовляли сучасні для початку 20-го століття прилади для керування корабельною артилерією.
Проте, крім започаткування нових підприємств закривались і старі. Так зачинився ракетний завод. Свого часу він навіть дав початок новому району Миколаєва – Ракетній рощі. Але у 1910 році потреба в ньому відпала. Ракети стали виробляти за єдиним зразком на заводі в Шостці.
Приміщення підприємства не залишились пустими. Там розмістили радіостанцію, яка працювала під час Першої світової війни. Подальша доля корпусів наступна – частина зруйнувалась, а частина у 20-х роках минулого століття стала житловими будинками.
Як відобразились на Миколаєві війни і революції
Початок 20-го століття ознаменувався цілою низкою війн і революцій.
1914 рік приніс Першу світову війну. Попри участи Російської імперії у бойових діях, Миколаїв продовжував жити. В місті продовжували реалізовувати проєкти. Так, дещо зменшились можливості.
Труднощі Миколаїв відчув після так званого жовтневого перевороту. Тоді місто дізналось, що таке голод. Воду й електрику видавали по годинах і в обмеженій кількості. Світло в житлових будинках зникло взагалі і люди повернулись до використання свічок.
Встановлення в Миколаєві більшовицької влади призведе до закриття храмів. Частина миколаївців емігрує до різних країн. Але страшніше за еміграцію стали репресії.
Миколаїв пам’ятає розстріл генералом Слащовим 61-го заручника. Ними стали пересічні містяни.
Після 20-х років почалось становлення радянської влади і нова жорстока війна.
