П’ятниця, 19 Квітня, 2024

Як у Миколаїв прийшов Інтернет та змінив наше життя?

Уявляєте собі хоч один день свого життя без Інтернету? Без улюбленого гаджета? Який він?.. Як проходитиме цей день та як завершиться? Ймовірно, він буде нудним і нецікавим. Адже не гортаючи стрічку соціальних мереж, наче випадаєш із життя. 

Так, миколаївці, які і всі українці, сидять в Інтернеті вже понад два десятки років. Тут спілкуються, знайомляться, дізнаються найактуальніші новини, замовляють товари та послуги, слухають музику, переглядають фільми… Одним словом, цікаво проводять свій час.

Та як інтернет з’явився у нашому рідному Миколаєві? На яких сайтах ми проводили час до появи Facebook та YouTube? Врешті-решт, як цей багаторічний досвід змінив нас всіх? І головне, як вберегтися від поганого впливу інтернету на наше психічне здоров’я? Відповіді на всі запитання читайте в матеріалі сайту mykolaiv-future.com.ua

Поява Інтернету в Миколаєві

Над прототипом Інтернету на території сучасної України працювали ще у 1980-х роках. У Київському інституті кібернетики. У тодішніх інженерів був дуже амбітний план. Вони хотіли відкрити 50 комп’ютерних центрів та з’єднати їх між собою за допомогою мережі. Однак, цей план так і не вдалося реалізувати. Через брак коштів. 

Та, за кілька років саме інфляція та криза стали головним мотиватором молодих інженерів в пошуку нових шляхів. І вже у 1990-му вдалося вперше з’єднати локальну мережу з Фінляндією. Майже в цей самий час до світової мережі приєднався й відомий українець Юрій Яновський та його талановиті колеги. Молоді люди працювали у Міжгалузевому науковому центрі технології програмування “Технософт” у Києві.

Згодом стало зрозуміло, що майбутнє саме за цією технологією. Бо тривалість передачі електронного листа за кордон з чотирьох годин скоротився до п’яти хвилин. Уявляєте? Це був фурор! 

Ентузіасти компанії “Технософт” швидко перекваліфікувалися в офіційне підприємство. І вже навесні 1991-го у них з’явився статут Інтернет-провайдера. Спочатку до мережі приєднали Київ, потім Харків, а до кінця року Інтернет був вже у всіх великих українських містах, в тому числі й у Миколаєві. 

1 грудня 1992 року в Україні офіційно делегували доменну зону “.ua” . І саме з цього дня розпочалася історія українського сегмента світової мережі. За сучасними мірками швидкість першого Інтернету була повільною. Надзвичайно повільною. Всього 25 кілобітів у секунду. Це приблизно у 20 000 разів менше, ніж у сучасній середньостатистичній миколаївській домівці. А щоб відкрити хоч одну сторінку якого-небудь сучасного сайту, потрібно чекати близько 3-4 хв. Втім, для того часу сама можливість передачі інформації та незвичайний метод приєднання до іншого світу були революційними.

Як Інтернет з’явився у домівках миколаївців?

У 1996-1997 рр. були розроблені перші українські сайти. Здебільшого це були вебпредставництва певних організацій і комерційних компаній – від першого сайту Верховної Ради України до сайтів “Радіо Люкс” та “Дзеркало тижня”. Ними користувалися безліч миколаївців. Основний акцент був зроблений на тексти. Дизайн – майже без картинок. Бо ж швидкість мережі не дозволяла… 

Бум освоєння українського інтернет-сегменту та створення сайтів розпочався у 2000-х рр. Тоді було створено портал ukr.net та відкрито реєстрацію електронної пошти freemail.ukr.net. За дуже короткий час електронна адреса з’явилася у сотень миколаївців. 

У цьому ж році створили й Інтернет-асоціацію України. До її складу увійшли кількасот Інтернет-провайдерів, а, до слова, серед них були й миколаївські.

Спочатку миколаївці приєднувались до всесвітньої мережі за допомогою технології “dial-up”. Для цього був потрібен комп’ютер. Та не звичайний, а з вмонтованим у нього модемом. Потрібна була ще вільна телефонна лінія та спеціальна картка-ваучер. Її можна було придбати у сертифікованих точках разом із картками поповнення мобільного рахунку та SIM-картами.

Придбавши картку, вдома миколаївцям необхідно було стерти захисне покриття. Монеткою. Пам’ятаєте? Під покриттям був унікальний логін та пароль. Їх потрібно було внести в спеціальну програму, яка запускала комп’ютерний модем. Він вже займав телефонну лінію та видавав дуже писклявий звук. Його неможливо забути… 

Швидкість була точно не більша за ту, з якою все почалось – 5-10 кілобіт за секунду. До прикладу, миколаївці звантажували одну пісню 15-20 хв. І, це за умови, що не буде перервано зв’язок. А це траплялось дуже часто і значною мірою випробовувало нерви користувачів.

Перше спілкування у мережі

У 2006-му р. кількість користувачів Інтернету перевищувала вже 4 мільйони. Інтернет-провайдери надавали вже доступ в мережу за допомогою “виділеної лінії”. І, швидкість збільшилась. Тепер вже мережа стала максимально схожа на те вебсередовище, в якому миколаївці живуть і сьогодні. 

Та, варто зазначити, що до того, як яскраві соцмережі та звичні месенджери проникли в наше буденне життя, користуватися Інтернетом було набагато “цікавіше”. Та і робили це миколаївці зазвичай обдуманіше. Для кожної мети тут було своє середовище. 

Миколаївці, яким хотілося поділитися думками, реєструвалися на платформі LiveJournal. Тут завжди панувало відчуття захищеності й розкутості. Звісно, в коментарях були й сварки. Але рідко.

Миколаївці, які хотіли спілкуватися, годинами сиділи у легендарних онлайн-чатах. Тут обов’язково потрібно було вигадати собі нік, а за бажанням – заповнити особистий профіль та додати фото. Для більш ґрунтовного спілкування за власними інтересами, існували тематичні форуми. Тут обговорювалося абсолютно все. Від складних комп’ютерів до цікавих подорожей. І тут завжди потрібно було слідкувати за своїми висловлюваннями та репутацією, бо нові висловлювання часто додавалися.

Як Інтернет змінив миколаївців?

Старше покоління миколаївців зараз дуже багато говорить про те, що “віртуальна мережа” й онлайн-спілкування кардинально змінили людство. Можливо, де в чому це й правда, але Інтернет не може вплинути на суть людини. У Миколаєві, як і в цілому світі, він завжди лише відображав суспільні процеси. 

Коли у миколаївців не було грошей на музику та фільми, ми активно займались піратством. І ніхто навіть не думав, що це погано. А в часи Революції гідності ми об’єдналися за допомогою Інтернету. І певним чином це посприяло відродженню нації. Української нації. 

Але не слід забувати, що Інтернет – це просто інструмент. Це засіб. І ним також треба вміти користуватися. Так, щоб собі не зашкодити.

От, на приклад, у вас часто у вас на рівному місці починає боліти голова? А раптово виникає запаморочення? Псується настрій? Якщо при цьому ви не захворіли, то, скоріш за все, це інформаційне передозування – непомітна проблема, від якої серйозно потерпають миколаївці. 

І, до слова, запаморочення та головний біль для миколаївців – це не просто фізіологічні симптоми. Тут вони більше мають психологічний сенс. Бо ж це реакції нестабільності світу. А інформаційне перевантаження виникає не лише через великий обсяг потоку одержуваної інформації, але, можливо, навіть більшою мірою через її непередбачуваність.

Простими словами, починати та закінчувати свій день із перевірки соцмереж – це погана ідея. І з роками це може спричинити навіть хронічні захворювання. Без жартів.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.