Чи знаєте Ви, що у Миколаївській області знаходиться храм, який вважався найстарішою мечеттю? Зараз від оздоблення турецької мечеті не залишилося і сліду. Свято-Миколаївський собор – так називається храм, про який піде мова у матеріалі нижче – був практично повністю перероблений під православний храм в 19-му столітті. Більше на сайті mykolaiv-future.com.ua.
Історія виникнення Свято-Миколаївського храму
Історичні дані свідчать, що Свято-Миколаївський храм, що знаходиться в Очакові Миколаївської області, був побудований замість то чи зруйнованої, то чи практично зруйнованої мечеті у кінці 1 8 століття. Православним храм оголосили після зведення дерев’яного купола у 1788 році, після взяття турецьких земель військами Потьомкіна. Різні джерела повідомляють, що колишня мечеть зазнала капітальних змін: був побудований вівтар, паперть, мінарет перетворили на дзвіницю і т.д. Освячена очаківська церква була в 1807 році у день покровителя моряків – Святителя Миколая Мірлікійського, від чого й отримала свою назву – Свято-Миколаївський храм.
Цікава і подальша доля храму: на початку 19го століття церква функціонувала під військовим відомством, дещо пізніше стала називатися військово-морським собором. Священнослужитель ієрей Судковський особисто підтримував бойовий дух солдатів під час бомбардування Очакова у 1855 році, за що був нагороджений почесною і рідкісною бойовою нагородою – золотим наперсним хрестом на георгіївській стрічці. Такий статус храм носив аж до початку 20-го століття, лише на короткий проміжок часу храм переходив до цивільного відомства. Цим особливим статусом не нехтували, пишалися і підкреслювали священнослужителі храму; святині, отримані храмом після взяття турецької фортеці Ачі-Кале, зберігалися у соборі дуже дбайливо. Про особливий статус собору свідчать і розташовані неподалік гармати, які раніше були частиною Миколаївського ретраншементу, на фронтоні церкви розташовувався залізний хрест зі зруйнованого пам’ятника Суворову, який знаходився у Кінбурнської фортеці. Пізніше стараннями ієрея Гавриїла Судковського на церкві з’явилися меморіальні таблички полеглим у бою офіцерам, а також був встановлений пам’ятник Суворову.
Доля собору: радянські та пострадянські часи
80-річний період з 1922 року був нелегким для собору. Цінні реліквії із золота та срібла вилучалися під приводом допомоги нужденним, до тепер доля цих цінностей невідома. Вилучили і військову нагороду Судковського. Вже за 8 років церква була закрита, дзвони зняті, а приміщення спочатку віддали під Будинок піонерів, а дещо пізніше воно було передано під потреби Миколаївського краєзнавчого музею, який відкрив там свою філію. У 1966 році музей почав носити ім’я Суворова й отримав статус військово-історичного.
Повернути статус церкви вдалося лише у 2000 році, музей переїхав, але всі багатства церкви, що мали історичну цінність, а чимало цінностей було привезено в неї з Кінбурнської Свято-Покровської церкви, втрачено назавжди.
