Субота, 13 Серпня, 2022

Мав найбільше назв: історія Інгульського району

Історія Інгульського району Миколаєва не схожа на історію інших трьох районів міста. Так сталось, що він найчастіше змінював свою назву. Можна сказати, що тут Інгульський район побив всі рекорди в місті з перейменування. 

Крім цього, саме з Інгульського району гості Миколаєва розпочинають своє знайомство з містом. Тут знаходяться залізничні й автобусні ворота нашого міста. Крім того, колись Інгульський район мав славу промислового осередку Миколаєва. Але це вже в минулому. Більше на mykolaiv-future.com.ua.

Постійні перейменування району

Якщо подивитись на історію перейменувань Інгульського району, то можна побачити, що тут відобразились всі політичні тренди за останні сто років. 

Отже, район був створений у 1920 році. Перша назва була простою – Слобідський. Так він проіснував 18 років. Але в 1938 році міська влада вирішила, якщо Миколаїв не вдалось перейменувати у Вірноленінськ, то згадка про вождів пролетаріату в місті все одно повинна бути. Слобідський район отримав нову назву – Сталінський. 

Чергові адміністративні реформи, що відбулися в Радянському Союзі, напряму торкнулись і Сталінського району. Він, як і інші райони Миколаєва перестав існувати. Так в СРСР скасували поділ міст на райони.

У 1951 році райони повернули. Тож на карті Миколаєва знову з’явився Сталінський район. До чергового перейменування залишалось десять років. Розвінчання культу Сталіна  на початку шістдесятих років минулого століття  призвело до масового перейменування вулиць, площ, населених пунктів. Так Сталінський район отримав нову назву. Цього разу більшовицький лідер на думку очільників Миколаєва  був беззаперечний. Район став Ленінським. 

Ця назва протрималась найдовше і перетнула межу століть. Але й ленінський культ також зазнав краху. У 2014 році в Миколаєві знесли пам’ятник вождю світового пролетаріату, а наступного року прозвучали перш пропозиції перейменувати й район. З 19 лютого 2016 року район став називатись Інгульським. 

Хутір Водопій

Як й інші райони Миколаєва, Інгульський за весь час свого існування постійно розширювався. У 1938 році до його складу увійшов один з найстаріших хуторів, розташованих поблизу Миколаєва – Водопій. 

Колись він був окремо від Миколаєва, хоча й розташовувався досить близько від міста. Водопій і Миколаїв – майже ровесники. Перші жителі на хуторі оселились Наприкінці 18-го століття.  Хутір вважався Адміралтейським, хоча землю місцевим ніхто не виділяв. Тут були суцільні самозабудови. 

Ці пусті землі заселили майже одразу. Крім будинків тут збудували майстерні, соляні склади і млини. останніх, до речі, було аж 19-ть. 

Цікаво звідки пішла назва хутора – Водопій. Зазначимо, що вона аж ніяк не пов’язані з криницями, яких тут було лише кілька. Хуторяни користувались водою з річки Інгул. Але пити її не можна було вже тоді. Тому й копали криниці. Найвідоміша з них – колодязь Борщевського, давала воду до 70-х років двадцятого століття. 

Місцеві жителі копали криниці якнайглибше. Невеликі колодязі швидко псувались. До речі, й зараз деякі будинки на Водопої підтоплюють грунтові води. 

На хуторі були школа, пошта і поліцейське управління. Згодом місцеві жителі домоглися дозволу збудувати церкву. Храму вдалось уникнути руйнувань в часи революції та воєн. 

Водопій то входив до складу Миколаєва, то був самостійною адміністративною одиницею. Остаточно частиною Інгульського району хутір Водопій став у 1938 році. 

Мікрорайон постійно розбудовувся. Тож миколаївці стали ділити його на Старий і  Новий Водопій. Перший зберігав приватну забудову, а нова частина мікрорайону була забудована багатоповерхівками. 

13-а лінія і нова промзона

Розташування Інгульського району в материковій частині Миколаєва призвело до його швидкої розбудови. Сюди проклали трамвайну лінію і пустили два маршрути. Нові багатоповерхвки будувались уздовж Херсонського шосе і проспекту Миру. Спочатку житлові будинки розташовувались досить далеко від проммайданчиків. Але ситуація швидко змінювалась.

А на околиці району зводились численні підприємства. Нова промзона збільшувала свою територію. Для підприємств тут була зручна логістика – виїзд з міста автомобілями на Одесу і Херсон. Були прокладені й залізничні колії. Крім того, тут зручно було розташовувати підприємства, де був присутній шкідливий цикл виробництва. Станом на 2009 рік в районі працювали майже чотири тисячі різноманітних підприємств різних форм власності. У цьому списку як ті, що виробляли продукцію, так і ті, що надавали різноманітні послуги населенню. 

Проте, 90-ті роки внесли свої корективи  в роботу великих підприємств. Не всім удалось утриматися “на плаву”. Хвиля приватизації призвела до закриття багатьох промислових підприємств у Миколаєві. Утримались лише ті, які мали державне фінансування, як “Зоря-Машпроєкт”, або випускали продукцію, що користувалась широким попитом. Гарним прикладом став “Велам”. 

Поступово занедбані приміщення зачинених підприємств розбирали, або ж віддавали в оренду під склади й офіси.

З початком активних бойових дій у 2022 році ця частина Інгульського району найчастіше обстрілювалась російськими віійськами. 

Ворота Миколаєва

Як вже зазначалось, в Інгульському районі розташовані два вокзали – залізничний  і автобусний. До речі, залізничний вокзал тривалий час був об’єктом бурхливих обговорень. Адже, його приміщення потребувало капітального ремонту. Його стан розкритикував й Володимир Омелян, який обіймав посаду міністра інфраструктури за часів президента Петра Порошенка. 

Влада так і не змогла ухвалити рішення – ремонтувати стару будівлю чи будувати нову. Навіть розмірковували про надання залізничного вокзалу в концесію. 

Він також постраждав під час обстрілів у лютому-березні 2022 року. 

Пам’ятники Інгульського району

Інгульський район може похвалитись низкою пам’ятників, на які варто подивитись гостям Миколаєва. 

Якщо в’їжджати до району з боку Центрального, то на кільці розташовані два пам’ятних знаки. Перший присвячений репресованим миколаївцям. Його розмістили на стіні Миколаївського некрополя. Спочатку це були дві гранітні плити з прізвищами репресованих.  Але провисіли ці плити недовго. Спочатку їх спаплюжили фашистською свастикою, а потім розбили одну за одною. Зараз пам’ятний знак відновлений. 

Навпроти, поряд із Миколаївським зоопарком, встановлений пам’ятний знак євреям, які загинули від рук фашистів. 

Якщо рухатись в напрямку Херсонського шосе, то бачимо курган, на якому встановлений хрест. Він з’явився тут ще у 90-х роках минулого століття за ініціативи Народного руху України і присвячений пам’яті загиблим під час Голодоморів в Україні. Спочатку хрест був дерев’яним  його неодноразово підпалювали. У 2005 році курган реконструювали і встановили новий хрест з дзвонами. 

Кожен миколаївець знає скульптуру Мауглі з Багірою, встановленою на площі перед зоопарком. Вони стали одним із символів Миколаєва. Автором є відома скульпторка Інна Макушина. Мауглі і Багіру можна було побачити на буклетах, присвячених зоопарку, навіть на продукції парфумерного комбінату “Алые паруса”. Вони прикрашали набори для дітей. Був момент, коли скульптуру спаплюжили – у Мауглі відрізали ногу. Інні Макушиній довелось реставрувати скульптуру. Є у зоопарку ще одна традиція – на новорічні свята на Мауглі одягають ковпак Санти. 

Ще про одну скульптуру хочеться згадати. Це Скорботний янгол Чорнобилю. Він встановлений на проспекті Миру. Назва памятника говорить сама за себе. Автор – художник Іван Булавицький. Кам’яний ангел зі свічкою наче оплакую всіх, хто постраждав від аварії на ЧАЕС у 1986 році. 

Latest Posts

.