Та пошта, яку ми всі з вами знаємо, зараз дуже відрізняється від перших поштамтів у Миколаєві. Зараз ми всі користуємося поштовими послугами тільки для надсилання посилок. Рукописні листи ми вже давно не надсилаємо один одному. Для зв’язку ми маємо мобільні телефони, відеодзвінки, месенджери. Але раніше пошта була єдиним способом зв’язатися із родичами чи знайомими, які проживали в інших містах.
Якою була перша миколаївська пошта і коли вона з’явилася. Більше на mykolaiv-future.com.ua.
Перші листоноші
Перші спроби організації перших поштових послуг у Миколаєві датуються кінцем 18 століття. Проте, перші листоноші з’явилися не в Миколаєві, а Ольвіополі (Первомайську). Це була викликана тим, що Катерина II відправила лист із результатами переговорів між Росією та Туреччиною. Шлях, яким він їхав, став першим у Миколаївській області поштовим трактом. Протягом багатьох років цією дорогою доставлялися листи та посилки.
Новий поштовий тракт пов’язував Ольвіополь, Бендери, Ясси та Бухарест. Історики визначили, що Ольвіопольська пошта була першим поштовим відділенням на півдні України.
У Миколаєві перше відділення пошти з’явилося 1789 році. Будинок першого поштамту з’явився одночасно з Адміралтейством. Згодом будівлю пошти було зруйновано. На його місці звели житловий будинок.
Як працювала пошта
Процес розвитку поштової справи проходив через різні етапи. Одного разу в місті працювала кінна пошта. Вона доставляла приватну кореспонденцію миколаївців. І це був перший прототип приватної пошти. Пізніше кінну пошту було прийнято до казенного управління. Вона стала частиною державної поштової служби.
У 1830 році було проведено ще одну поштову реформу. За результатом якої було створено 11 поштових округів. Миколаїв належав до Херсонської губернії, та в ньому було створено одну земську поштову контору. У поштовому відділенні працювало 23 особи: поштмейстер, його помічник, бухгалтер, листівник, шість сортувальників (старший та молодший), десять листонош, два охоронці та унтер-офіцер. Ця команда забезпечувала злагоджену роботу миколаївського поштамту.
Тоді державна пошта працювала за символічну оплату. Утримувалися державні поштові відділення за кошти скарбниці. Тому їхні послуги коштували копійки. Але водночас із державною поштовою службою з’явилася приватна пошта. Їхні послуги коштували дорожче, оскільки це був єдиний дохід поштових перевізників. Вони не мали шансів отримувати дотації від держави.
Організувати приватну пошту міг будь-хто охочий, але на них поширювалися такі ж правила, як і для державних поштових відділень. До цих правил належала регламентація робочого часу, кількість коней на пошті, швидкість перевезення. Наприклад, на зміну коней та обмін кореспонденції мало йти 15 хвилин і не більше. На обід чи вечерю приділялася година часу, а на сніданок 30 хвилин.
Приватні поштамти поєднували свою пряму діяльність разом з перевезенням людей. І доставлення виконували швидше за своїх конкурентів. На той час, у Херсонській губернії та Миколаївській області основну частину поштових доставлень та перевезення населення, займалися лише приватні компанії. Частка державної пошти на ринку була дуже маленькою. З чим саме це пов’язано достеменно не відомо. Швидше за все, приватні фірми пропонували найкращі умови доставлення, попри високу вартість.
Як виглядали перші листоноші
У наш час співробітники державної пошти та листоноші не носять якоїсь особливої форми. Максимум світловідбивальний жилет блакитного кольору. Але на початку появи пошти миколаївські листоноші носили повноцінну форму, яка слугувала їхньою відмінністю.
Варіант форми затвердили наприкінці 1818 року. Було ухвалено рішення, що форма листоноші складатиметься з червоного суконного каптана, білого пояса. Одягався каптан поверх звичайного одягу. Але вона мала бути витримана в темних тонах. Чорні штани, біла сорочка. Кашкет також був червоного кольору.
Колір був обраний не випадково. Так листоноші виділялися з натовпу перехожих, і всім учасникам дорожнього руху їх було видно. Те, що це саме працівник поштової служби було зрозуміло по мідній бляхі з гербом країни. Листоноші носили її на грудях, так щоб усі могли бачити її. А через плече — поштова сумка.
У 1932 році було вирішено змінити одяг листоноші. Яскраві каптани змінили на палеві жакети, зелені панталони та чорні чоботи.
Робоча форма належала як людям, так і коням. На поштових коней віщали дзвіночок. Розташовувався він під дугою. Використовувати такий дзвіночок для інших коней було заборонено. За всім цим стежив Поштовий департамент. Усіх, хто порушував правила, оштрафували.
До навичок листоноші особливих вимог не оголошувалося. Усі їхні вміння мали бути в межах їхніх обов’язків. Винятком були співробітники прикордонних поштових відділень. До їхнього обов’язку входило знання іноземних мов. За це їм належала доплата.
Відсутність поштових скриньок
Попри стрімкий розвиток поштової справи, на Миколаївщині, довгий час були відсутні поштові скриньки. З цим була пов’язана вся складність із відправкою та доставкою листів. Так як, не можна було їх просто кинути під парканом. Хоча й адрес точних тоді теж не було. Першу свою назву вулиці отримали лише 1835 року. До цього залишати листи на адреси було неможливо.
Вирішили доставляти листи в магазинчики. Поштові контори домовилися з власниками магазинів, що вони складатимуть листи, а одержувачі їх забиратиму. І туди ж миколаївці приносили листи на відправку. Співробітник майже щодня обходив такі точки та забирав листи.
Гірша ситуація в сільській місцевості. Оскільки там магазинів не було або поштова служба не укладала з ними договір. Населення саме намагалося розв’язати це питання і самостійно встановити поштову скриньку. Хоча на той момент у Миколаївській області вже було 18 відділень зв’язку та жодної поштової скриньки.
На шляху до сьогодення
До нової реформи доставлення пошти за межі області займало багато часу. І коштувало досить дорого. У 1873 році доставлення кореспонденції почало відбуватись залізничним способом.
До звичайних пасажирських поїздів чіплявся поштовий вагон, який перевозив кореспонденцію. На залізничних станціях були приміщення для зберігання пошти, але вони були лише складом. Надіслати листа або телеграму з вокзалу було не можна. Вся пошта у вагонах була опечатана у спеціальні мішки. Дорогою кореспонденцію ніхто не обробляв, не сортував. Супроводжувальний був, але він стежив лише за збереженням вантажу. Поява перевезення пошти залізницею призвела до того, що поштові тракти залишилися в минулому.
Відправлення пошти залізницею регламентувалося спеціальним указом, який обмежував роботу поштамтів у деяких моментах.
Крім залізниці, пошту також доставляли водним шляхом. Річкою Південний Буг відбувалось доставлення пошти до Вознесенську. Такий вид доставлення був дуже популярним, хоч і мав свої недоліки. Користуватися водним способом можна було не цілий рік. Лише з квітня до жовтня. Доставлення здійснювалася майже щодня.
Популяризація водної пошти була спричинена тим, що власники пароплавів отримували додатковий дохід та пільги з перевезення кореспонденції.
У міру того, як розвивалися і змінювалися транспортні засоби, змінювалися і способи поштового доставлення. Коли в Миколаєві з’явилися перші автомобілі, поштові перевезення лягла на їхні плечі. А доставку залізницею здійснювалася лише на великі відстані.
Зараз поштові посилки доставляються всіма можливими способами: автомобілями, літаками, пароплавами.І строки доставлення стали значно коротшими.
