Миколаїв народився як фортеця. Він став “містом корабелів”, де гул вимірювався сотнями потужних суден. Це місто, де кожна вулиця пам’ятає ім’я князя Потьомкіна, назви першого фрегату, пароплаву, трамваю і мосту, який досі пропускає кораблі… І, стрімке перетворення, яке триває й у XXI столітті. А більше про те, як розвивався наш Миколаїв протягом своєї історії читайте на сайті mykolaiv-future.com.ua.
Заснування і ландшафтна ідея: 1788-1791 роки
21 липня 1788 року за наказом князя Григорія Потьомкіна заклали корабельню у гирлі Інгулу. То була перша споруда, з якої й почалося зародження нашого міста. Будівництво цієї корабельні очолив Михайло Леонтович Фалеєв. Фінансування йшло від Чорноморського Адміралтейського управління.
27 серпня 1789 року Потьомкін видав ордер №1065. В ньому йшлося, що корабельня на Інгулі та найближчі поселення називатимуться містом Миколаїв. На честь святого Миколая і перемоги під Очаковом.
Генеральний план майбутнього міста розробив архітектор Іван Єгорович Старов. Він наклав регулярну сітку з прямими вулицями й кварталами. Були розподілені зони: Адміралтейство з лівого берега Інгулу, військове передмістя східніше, цивільне – західніше.

У 1789-1790 роках на корабельні зводили елінг за проєктом талановитого майстра С. І. Афанасьєва. У серпні 1790 року спустили на воду 50-гарматний фрегат “Святий Миколай”.
У 1791 році у Миколаєві було всього 26 дворів і 147 мешканців. Але вже 1792 року населення зросло до 1 566 осіб. Тоді тут вже функціонували 185 магазинів, лавок, погребів та торгівельних рядів. Тоді ж збудували перший понтонний міст через Інгул.
Гаванське піднесення й промисловий розквіт ХІХ століття
Наприкінці XIX століття Миколаїв утвердився як один із провідних портів Російської імперії. За обсягами зовнішньої торгівлі він поступався лише Петербургу та Одесі. У 1895-1897 роках з’явилися два великих заводи: бельгійський “Товариство суднобудівних, механічних і ливарних заводів у Миколаєві” (згодом – “Французький завод”) та російський “Чорноморський завод”.
На заводах випускали військові та торгівельні судна, парові котли, дизельні двигуни, товарні вагони, цистерни. Загалом мали 7 відкритих стапелів і критий елінг. На Адміралтейській корабельні споруджували корпуси військових кораблів. У 1900 році тут спустили на воду броненосець “Князь Потьомкін Таврический”. Далі – крейсер “Кагул” (1901 рік), броненосець “Євстафій” (1904 рік), есмінці.

У 1907 році обидва заводи об’єднали в “Наваль”. У 1912-1913 роках він перейшов у власність французького “Анонімного товариства миколаївських заводів і верфів” і “Акціонерного товариства…”.
У 1915 році на “Навалі” за проєктом винахідника М. П. Налетова збудували перший у світі підводний мінний загороджувач “Краб”. Він активно діяв під час Першої світової війни.
Культурна, освітня й громадська трансформація початку XX століття
На початку XX століття Миколаїв ожив культурно. Протягом 1895-1897 років розпочалося активне інвестування в освіту та заводи. Разом з цим зростало й так численне населення, з’являлися іноземні громади й освітні осередки.
Бельгійський та французький капітал інвестували не лише у фабрики, але й завдяки цьому активізували громадське життя. Так зароджувались культурні клуби, просвітницькі товариства й церковні громади.
Помітну роль відігравали грецька та католицька громади. Уже у 1789 році за участі грецьких переселенців побудували дерев’яний церковний храм Святого Миколая. У 1794 році було засновано католицьку парафію. А в 1796 році освятили костел Святого Йосипа на вулиці Молдавській (сучасна Захисників Миколаєва).

Культурні інституції ставали архітектурними акцентами – собор Святого Григорія, магістрат, лавки Молдавського дому, Спаський і Богоявленський палаци за архітектурними проєктами І. Є. Старова… Водночас у міському просторі все більше домінувала типова прямокутна забудова.
У Миколаєві активно споруджували й соціальну інфраструктуру: школи, лікарні, культурні осередки. У перші десятиліття XX століття місто стало не тільки промисловим центром, а й важливим культурним містом Півдня України. Капітальні інвестиції впливали на графіку міського життя – відкриття бібліотек, театральних залів, освітніх товариств, зростання мережі шкіл.
Транспорт радянської доби
Залізнична станція “Миколаїв” відкрилася у 1908 році. Вона має три платформи й входить до Одеської залізниці. Сполучення – з Києвом, Одесою, Харковом, Дніпром, Львовом. Станція приймає приблизно 1,2 млн пасажирів на рік. Її назва з роками змінювалася. До 1966 року – “Водопій”, потім – просто “Миколаїв” з 1987 року.
Трамвай у Миколаєві – це дуже практичний і стійкий транспорт. Після Другої світової війни, 25 квітня 1951 року, відкрили нове депо №2 для трамваїв KTM/KTP-1 широкої колії 1524 мм. Перший вагон мав номер 201, темно-червоний з кремовим верхом, наступні – уже сині. Мережа становила 33,2 км, два депо працювали окремо – вузька колія 1000 мм та широка 1524 мм не були з’єднані.

23 червня 1952 року запустили маршрут №6, що з’єднав 6 Слобідський район із селом Новий Водопій. Він був на широкій колії, але мав пересадковий вузол на перетині вулиць 6 Слобідської та Чкалова, що дозволяло перейти на вузьку колію маршрутів №4 і 5.
Такою була траса трамвая 1950-х років. Це добре показує локальну логіку – два депо, два типи колії, спеціальні маршрути для віддалених районів.
Сучасність: війна, руйнування та урбаністичне переосмислення
24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. Миколаїв щодня обстрілювали. 12 квітня того ж року головний водопровід з Дніпра внаслідок обстрілів було зруйновано, тож мешканці нашого міста були змушені користуватися водою з Південного Бугу. Солонуватою й забрудненою…
29 березня 2022 року російська ракета потрапила в дев’ятиповерховий корпус Миколаївської ОДА – 37 загиблих та 34 поранених. А незадовго до цього, 18 березня – ракетний удар по казармах морпіхів у північних околицях міста. Загиблих – понад 110, поранених – близько 100.

Станом на весну-літо 2024 року, проєкт “Russia Will Pay” оцінив збитки Миколаєва приблизно у €850 млн: житло – €386 млн, школи – €45 млн, водопостачання – €41 млн, опалення – €14 млн, підприємства – €300 млн.
До середини 2024 року було відновлено приблизно 30% інфраструктури й житла, причому відновлення інфраструктури йде швидше за житло. У серпні 2024 року обласна влада заявила про 100% відновлення критичної інфраструктури. Втім, тепер потрібні капітальні ремонти.
Данська організація DRC від 2025 року почала відновлювати водопровід. Приєднали 24,5 км полімерних і чавунних труб, помп, помпових вузлів. Систему комунального підприємства “Миколаївводоканал” оновлюють через навчання в обліку, управлінні складом.
Також у 2025 році UNOPS і Данія постачали пожежну техніку, автобуси, вантажівки для відходів. Зокрема, Mykolaivpastrans отримав нові автобуси – плюс 40% до кількості рухомого складу, GPS, кондиціонери. З’явилися маршрути до Варварівки – віддаленого району на правому березі Бугу.
У рамках “#UN4 Mykolaiv” за участі Norman Foster, One Works, UNECE створюється новий мастер-план. Він базується на 30-50-річній перспективі й включає GIS-модуль з усіма пошкодженнями, репертуаром будівель, вулиць, зонами відновлення…