Поява першого комп’ютера у Миколаєві – це важлива сторінка в історії нашого міста, яка яскраво демонструє його технологічний розвиток у другій половині ХХ століття. Ця історія охоплює складні процеси, деталі та долі конкретних людей, які сприяли цьому прориву. А більше про те, як у Миколаєві з’явився перший комп’ютер – читайте на сайті mykolaiv-future.com.ua.
Передумови та початок
У 1950-х роках Радянський Союз активно впроваджував новітні технології. З метою зміцнення економіки та обороноздатності. У Миколаєві, як центрі суднобудівної промисловості, виникла гостра потреба у вдосконаленні розрахунків для проєктування кораблів.
І вже у 1957-му році в стінах Миколаївського кораблебудівного інституту (сучасний Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова) розпочалися перші кроки до створення обчислювального центру. Для цього було сформовано спеціальну робочу групу. Вона складалася з 12 фахівців.
Групу очолив доктор технічних наук Іван Петрович Савченко. Бо він вже мав досвід роботи з перфокартними системами. До команди також увійшли Ольга Григорівна Жукова, математик, яка спеціалізувалася на числових методах, та Сергій Вікторович Лисенко, інженер, який відповідав за технічну частину.
У цей період для навчання майбутніх програмістів до Миколаївського кораблебудівного інституту запрошували фахівців із Києва. Зокрема одним із запрошених був Вадим Андрійович Корольов, який мав досвід роботи з ЕОМ у Київському інституті кібернетики.
Перший комп’ютер
У жовтні 1962-го року в Миколаїв було доставлено перший комп’ютер – ЕОМ “Урал-2”. Він був розроблений на заводі ЕОМ у Пензі. Ця обчислювальна машина мала виняткові для того часу технічні характеристики. Оперативну пам’ять на феритових осердях об’ємом 1024 слова та швидкодію до 12 тисяч операцій за секунду. Її загальна вага становила понад 3 тонни.
Для встановлення комп’ютера було виділено приміщення на другому поверсі навчального корпусу Миколаївського кораблебудівного інституту. Зала площею 70 квадратних метрів була обладнана системами вентиляції, охолодження та електроживлення.
Підготовка приміщення для встановлення першого у Миколаєві комп’ютера тривала пів року. Тільки самий монтаж зайняв 45 днів. Керував процесом встановлення Володимир Ілліч Тихонов – провідний інженер-монтажник заводу-виробника.
Першими користувачами цього комп’ютера стали викладачі та інженери. Володимир Олександрович Кравченко створив перші програми для розрахунків гідродинамічних характеристик кораблів. Олена Михайлівна Бондаренко розробляла алгоритми для аналізу навантажень на корпуси суден.
До команди користувачів першим комп’ютером також входили й аспіранти. От як, наприклад, Анатолій Дмитрович Шевченко. Він писав програми для моделювання корабельних двигунів.
У 1963-му році за допомогою “Урал-2” було здійснено розрахунки для модернізації судна “Адмірал Нахімов”. Це дало можливість скоротити використання металу на 15%. Розрахунки тривали лише 48 годин замість кількох тижнів. Це було революційним досягненням для того часу.
Використання та вплив на розвиток інституту
ЕОМ “Урал-2” використовувався не лише для проєктування суден, а й для інших задач. Відтак, у 1964-му році комп’ютер відіграв ключову роль у розрахунках для побудови нового мосту через Південний Буг. Він зв’язав центральну частину Миколаєва з його промисловими районами.
Відповідальними за цей проєкт були інженери Григорій Семенович Петров і Володимир Павлович Антонов. Комп’ютер допоміг обчислити оптимальні параметри конструкції, включаючи розміри опор і навантаження на балки. Завдяки цьому вдалося зекономити понад 10% витрат. А це становило близько 2 мільйонів карбованців. Проєкт завершили у рекордні терміни. За два роки. А міст став однією з ключових транспортних артерій міста, по якій щодня їздило понад 10 тисяч автомобілів.
У 1965-му році в обчислювальному центрі працювали вже 24 спеціалісти. За рік тут розробили понад 50 програм для різних інженерних задач. Так, за допомогою ЕОМ було оптимізовано виробничі процеси на суднобудівному заводі імені 61 комунара.
Міжнародне визнання
Обчислювальний центр Миколаївського кораблебудівного інституту став визначною точкою для науковців і фахівців з усього Радянського Союзу. У 1966-му році його відвідала делегація з Ленінградського політехнічного інституту на чолі з професором Андрієм Сергійовичем Івановим, який був відомий своїми розробками у сфері обчислювальної техніки.
Делегація провела тут серію лекцій і практичних занять. Під час них викладачі та студенти обмінювалися досвідом роботи з ЕОМ “Урал-2”. Зокрема, професор Іванов поділився напрацюваннями щодо ефективного використання пам’яті машини. Це стало дуже цінним для миколаївських інженерів.
У 1968-му році до Миколаєва прибули інженери з Чехословаччини, очолювані доктором технічних наук Ярославом Новаком, автором численних праць із комп’ютерного моделювання. Вони детально вивчали досвід використання комп’ютерів для оптимізації суднобудівних процесів.
Візит чехословацьких інженерів включав демонстрацію обчислювальних програм, розроблених миколаївськими фахівцями. За підсумками візиту було підготовлено звіт на 150 сторінок, де детально описувалися досягнення миколаївських інженерів. Також наші спеціалісти надали конкретні рекомендації для впровадження подібних рішень у Чехословаччині.
Завдяки цій співпраці у 1970-му році в Празі почали впроваджувати подібні системи автоматизації на суднобудівних підприємствах. Це дозволило значно підвищити ефективність виробництва. Однією з перших компаній, яка впровадила ці системи, став Празький суднобудівний завод. І завдяки цьому його продуктивність зросла на 20%.
Подальший розвиток
У 1970-х роках Миколаївський кораблебудівний інститут, на той час один із провідних технічних закладів України, отримав новішу модель комп’ютера – “Мінськ-22”. Ця машина, розроблена на Мінському електронно-обчислювальному заводі, мала значно вищу продуктивність. Її швидкодія сягала 25 тисяч операцій за секунду, а обсяг оперативної пам’яті становив 4096 слів.
У порівнянні з “Урал-2”, нова машина дозволяла розв’язувати складніші задачі в коротші терміни. А це було критично важливо для суднобудівної промисловості, яка так стрімко розвивалася.
Протягом 1972-го року Миколаївський кораблебудівний інститут підготував понад 30 нових програм для “Мінськ-22”. Вони включали моделювання процесів зварювання та розрахунки для будівництва великих кораблів. Ці програми розроблялися групою провідних спеціалістів. Серед них були Михайло Григорович Романов, керівник відділу автоматизації, та Віра Іванівна Коваленко, провідний програміст. Саме за їх участі у 1974-му році було здійснено оптимізацію проєкту танкеру “Миколаїв-4”. Це дозволило скоротити витрати металу на 12% і знизити вартість виробництва на 8%.
Однак досвід роботи з “Урал-2” залишався неоціненним. У 1975-му році, спираючись на напрацювання попередніх років, на базі інституту створили новий обчислювальний центр. Він став ключовою установою для автоматизації промислових процесів по всій території Миколаївської області.
У новому центрі працювало близько 50 спеціалістів. За рік вони виконували понад 100 завдань. Зокрема для суднобудівного заводу імені 61 комунара та Чорноморського суднобудівного заводу. Таким чином, Миколаїв поступово перетворювався на важливий регіональний центр інновацій і автоматизації.
