Коли вітер з Бугу приносить із собою запах води й вапна, Миколаїв ніби заново відроджується. Саме тут, понад 2 століття тому, на грані плато між Інгулом і Південним Бугом були накреслені прямі, мов стріли, вулиці. У той час усе будувалося із точністю – рахували кожну цеглину, що втілювала структуру будівель, і кожен ковш води, що забезпечував життя на корабельні. У цих рядках на сайті mykolaiv-future.com.ua тонке відчуття міста, де майбутнє було виміряно рукою інженера, а повсякденність – відчуттям матеріалу.
Заснування, план і місце: від корабельні до міста
27 серпня 1789 року князь Григорій Потьомкін надав назву “Николаев” і наказав “будувати город” при адміралтейській корабельні на Інгулі. До слова вона працювала з 1788 року для Чорноморського флоту. А уже в 1790 році спустили на воду перший фрегат “Святий Миколай”.
Місто закладали без фортеці. Однак за чітким планом – прямі магістралі й квартали на плато між Інгулом і Бугом. Ранні плани 1790-х років фіксують квартальну сітку, переправи через річки, кладовища (зокрема юдейське й старообрядницьке) та інженерні позначки, що вказують на системне урбаністичне планування.
У 1837 році детальний план знову показує ту саму логіку – місто росте від корабельні рухаючись вглиб плато. Засновницькі факти й планувальну структуру підтверджують офіційні та академічні джерела. Зокрема стаття про Миколаїв і корабельню на Інгулі, а також картографічні матеріали Гарвардського проєкту Imperiia.
Хто креслив і керував будівництвом?
У 1790-х роках план міста Маленький Санкт-Петербург (як називали Миколаїв) малював академік Іван Єгорович Старов. Протягом 1792-1794 років він створив строгі прямі вулиці й квадратно-регулярну сітку кварталів. Саме у такий спосіб було закладено чіткий урбаністичний фундамент нового суднобудівного центру між Інгулом і Південним Бугом. І, фактично це перша геометрична основа нашого міста.
У 1790 році Старов створив план Адміралтейської корабельні. Будівництвом керували інженери – полковник Іван Іванович Князєв і підполковник Франц Павлович де Воллан. У 1793 році саме вони курували зведенням корабельні, а з 1792 року по січень 1797 року ще й інших фортифікацій та нових міст. За це де Воллан отримав орден Святого Володимира та 10 000 рублів одноразово й 100 рублів щомісячно.
Важливими також були й креслення Старова – рівні квартали, прямі вулиці, чіткі межі. Все це було створено так, щоб місто було не просто красивим, а насамперед щоб служило флоту. У проєкті також врахували урбаністичні фактори – місцеві ґрунти, поділ на житлові й виробничі зони, масштаб великої регулярної структури…
Тож, варто відзначити, що наш Миколаїв народився не хаотично, а як детально продумані архітектурно-містобудівні ініціативи. Старов – як автор урбаністичного бачення, Князєв і де Воллан – саме ті, хто втілював це бачення у практичну містобудівну реальність.
З чого будували: мазанки, цегла, черепиця і ракушняк
Перші десятиліття Миколаєва – це мішанина будівельних матеріалів. Станом на 1792 рік у Миколаєві налічувалися 1 церква (дерев’яна, збудована у 1790 році), 4 громадські кам’яні будинки й приватні домоволодіння. Житловий масив складали хатки з місцевих матеріалів. Як от, наприклад, глина, солома, дерево. Загалом налічувалося 209 мазанок і 61 землянка.
Така забудова підкреслювала скромні можливості ранньої інфраструктури, проте не стримувала динамічного розвитку. Адже водночас тут працювали 2 цегельні заводи та активно діяла торгівля: 13 хлібних магазинів, 149 лавок, а також лазні, кузні й інші ремісничі майстерні. Все це вже від початку виводило Миколаїв як у промисловому, так і в торговому сенсі.
До 1820-х років у Миколаєві з’явилися дахи з черепиці, а для представницьких споруд і парканів у причорноморських містах активно використовували місцевий вапняк-ракушняк.
Його поєднували з цеглою, вапняним розчином та деревом. Їх комбінація створювала не лише практичні, а й стійкі до клімату споруди, що справді відбивали характер причорноморського містечка. Вапняк-ракушняк чудово піддавався обробці, зберігаючи при цьому міцність, привабливий вигляд і доступність, тож його широко застосовували не лише у стінах, а й у декоративних елементах, облицюванні фасадів і огорожах.
Адміралтейський квартал і виробнича інфраструктура міста
Місто росло від корабельні. Спочатку – стапелі, склади, казарми, адміністративні доми… Далі – житло для майстрів і робітних команд. У 1816-1833 роках на миколаївському адміралтействі збудували понад сотню військових кораблів. Саме тут у 1820-х роках спускали ранні пароплави “Везувій” і “Метеор” (перший військовий пароплав на Чорному морі).
“Як росте адміралтейство – так росте й місто”, – говорив у 1830-х роках командувач флоту адмірал Михайло Лазарєв.
Тоді поруч із корабельнею добудовували канати, ливарню, додаткові елінги та встановлювали великий пересувний кран. Цей виробничий каркас і задавав темп житловому будівництву та міським вуличкам. Насамперед Адміральській, головній магістралі першого століття Миколаєва.
Мережа житла для майстрів та робочих теж доволі активно розбудовувалась. В ті роки тут було вже 59 казарм, 113 землянок і куренів, численні служби, склади, кузні, лазні, крамниці. Міський простір почав активно формуватися навколо військово-промислового ядра.
Наука і містобудування: обсерваторія на Спаському кургані
У травні 1821 року головнокомандувач Чорноморського флоту адмірал Олексій Грейг заснував у Миколаєві Морську обсерваторію – для створення карт і навчання офіцерів астрономічним методам навігації. Місце обрали не випадково, адже вершина Спаського кургану – найвищий пагорб міста, 52 метри над рівнем моря.
Проєкт головної будівлі в стилі класицизму створив головний архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Вунш. Першим директором став Карл Кнорре (за рекомендацією Василя Струве).
Комплекс формували протягом 1821-1829 років, а територію площею близько 7 гектарів доповнили павільйони 1875 року та 1913 року. У XXI столітті це один із найстаріших наукових осередків Східної Європи й об’єкт Попереднього списку ЮНЕСКО.
Вода, світло і побут: як тримали “міську машину”
Щоденне життя будівельного Миколаєва трималося на інфраструктурних дрібницях. Робота водовозів була важкою, воду доставляли вручну або в бочках. І, лише ближче до XX ст. почали застосовувати вози та навіть коней для полегшення доставлення. Джерела на Спаському урочищі давали стабільний дебіт, але відро коштувало по 2 копійки. Для того часу це була доволі значна сума.
Спроби спорудити водогін у 1820-х роках виявилися неуспішними. Лише у 1904 році відбувся офіційний заклад водопровідної мережі, що передбачала фільтрацію води й прокладання труб, проте реалізували це не відразу.
У першій половині XIX століття брукування й освітлення тільки “наздоганяли” геометрію плану. Протягом десятиліть у Миколаєві каменем вимостили лише дві вулиці, решта були ґрунтові, але прямі й широкі (15-40 сажнів).
Газові ліхтарі з’явилися ще пізніше й теж фрагментарно. Адміральська вулиця й прилеглі квартали світлішали першими. А за кілька десятиліть, завдяки торгівельно-культурній активності, кількість ліхтарів зросла до понад 1200. Зокрема газових і електричних. Поступово вони заполонили всю центральну міську площину.
Джерела:
- https://ukrssr.com.ua/mikolayivska/viniknennya-i-rozvitok-mista-mikolayiv
- https://www.nikpravda.com.ua/istoriya-mykolayeva-zasnuvaly-235-rokiv-tomu-ale-pershi-poselennya-z-yavylys-nabagato-ranishe-foto
- https://novyny.live/neruhomist/khata-mazanka-iak-nashi-predki-zvodili-zhitlo-shcho-stoyit-vikami-254449.html
