Хоча Миколаїв був промисловим і портовим містом, проте його електрифікація відбулась не одразу. Перед тим, як наше місто отримало таке благо цивілізації, як електрика, міській владі потрібно було побороти власні сумніви і можна сказати скупість. Згадаємо, як це було на mykolaiv-future.
Довго думали і нарешті зважились
Перші електричні лампочки могли засяяти в Миколаєві ще наприкінці 19 століття. Але не судилося. Гасові ліхтарі освітлювали вулиці міста навіть тоді, коли у подібних промислових містах вже активно користуватися електрикою.
У Миколаєві про будівництво міської електростанції почали говорити з кінця 19-го століття. У 1895 році тодішні депутати вперше розглянули проєкт її будівництва. Проте, голосні не поспішали: обговорювали, зважували всі моменти, шукали спосіб зекономити. І так захопились розмовами, що обговорення проєкту електростанції тривало аж шість років. Лише у 1901 році Міська дума нарешті визначилась з підрядником. Контракт отримала фірма “Сіменс і Гальське”.
Визначились з місцем, де розташується розташована електростанція. Будувати її почали на Каботажному узвозі. Поряд розташовувались порт, елеватор і суднобудівний завод “Наваль”. Але цікавий факт. Электростанцию будували зовсім не для промислових підприємств. Вона повинна була освітлювати Міську думу і Соборну площу.
Будівництво електростанції і поява перших ліхтарів у Миколаєві
Інвестор був закордонний, тож приступив до будівництва з німецькою точністю. “Сіменс і Гальське” привезли якісне обладнання. На будівництво залучили найкращих фахівців. Вкладені містом у електростанцію кошти відпрацювали чесно. До речі, Миколаївська влада заплатила за будівництво електростанції 305 тисяч карбованців. На той час це були дуже великі кошти.
Якщо Миколаївська дума розмірковувала над тим, чи потрібна місту електрика шість років. То німці побудували електростанцію за рік. У 1902 році Міська дума прийняла в експлуатацію новеньку електростанцію.
А тепер другий цікавий факт. На електростанції з моменту її пуску працювали 29 осіб. А очолювати таке підприємство доручили селянину Гренкову. Він виконував обов’язки електротехніка керував Миколаївської електростанцією. Для цього йому вистачило школи електриків. Лише згодом його змінив досвідчений інженер Карл Рекач. Сталось це на вимогу представника “Сіменс і Гальске”.
Як і планувалося перші ліхтарі з’явилися на Соборній площі. Потужності станції для цього вистачало. Але розширення виробництва на заводах Миколаєва вимагало швидкої електрифікації. Тож потужність міської електричної станції вирішили збільшити. Цього разу місто вирішило дещо зекономити. Тож частину потужних “дизель-динамо” машин виготовляли у Німеччині, а частину на місцевому заводі “Наваль”.
Далі більше. У Миколаєві влада вирішила змінити нарешті конку на електричний трамвай. Сталось це перед Першою світовою війною. Тож для цього збудували підстанцію. А електростанцію доукомплектовали обладнанням.
Миколаївську електростанцію розбудовували і переоснащували протягом всієї її роботи. У радянські часи тут почали виробляти не лише електроенергію, а й тепло. Тож підприємство з невеликої електростанції стало “Миколаївською теплоенергоцентраллю” – ТЕЦ.
Про споживачів і тарифи
Вже зазначалося, що спочатку електростанція мала працювати лише на два об’єкти – Міську думу і Соборну площу. Згодом додались і Миколаївські заводи. Наприклад, у 1916 році для абонентів було відпущено понад півмільярда кіловат-годин електроенергії. Причому з них 40 тисяч припало на кінематографи.
Але електрика згодом з’явилась і у будинках миколаївців. Звичайно, що дозволити освітлювати будинки з допомогою електричних лампочок могли лише забезпечені люди. Адже, жителі міста платили за електрику набагато більше, ніж підприємства. Заводи сплачували за це благо цивілізації від 8 з половиною до 17 копійок. А ось звичайний споживач мав заплатити 40 копійок за кіловат.
