Миколаїв – прифронтове місто, яке витримало наступ російських окупантів. Втім, армія РФ винайшла інший метод, як продовжувати тероризувати миколаївців не тільки під час окупації частини області, а й після “жесту доброї волі”. Деталі – далі на mykolaiv-future.com.ua.
Пункт перший. Місяць у чергах
12 квітня 2022 року. Звичайний (якщо так можна назвати) день. Черговий обстріл окупантів, але містян це не турбує – починають звикати. А ось за декілька годин стає зрозуміло: місто залишилось без води. КП «Миколаївводоканал» вирушає на ремонтні роботи водогону «Дніпро-Миколаїв», втім, досить скоро усі починають передавати цю тяжку новину – води не буде мінімум декілька днів.
Обіцянки відновити водопостачання у звичний шлях не справджуються, тому місто поступово починає заповнюватись чергами за водою. Універсами, торговельні центри, власні криниці, допомога друзів (Одеса, Чернігів, Вінниця та ін.). Містяни, яким це не до серця, виїжджають з міста (за пів року буде зворотна ситуація), а ті, хто залишаються, об’єднуються у групах, де продовжують пошук альтернативних джерел водопостачання.
6 травня 2022 року. В кранах відбувається запуск води. Місто святкує – чергова звитяга над ворогом, який обрав шлях знищення нації. Місто тішиться – навіть солона вода з Бузького лиману не псує настрій, адже тепер можна мити підлогу, посуд, вмикати бойлери, пральні машини та душові кабінки. Місто задоволене – але чи справді все так просто і стабільно, як пишуть ЗМІ?
Насправді ж, рішення про запуск солоної води до кранів містян принесло як плюси, так і мінуси. І якщо у короткостроковій перспективі це виглядало як потреба і незрозумілий хід, то після піврічного життя у «солоності» залишився тільки один варіант – це врятувало місто тоді, але попереду надважкий шлях відновлення.
Пункт другий. Солона спрага
Після слів головного директора «Миколаївводоканалу» Бориса Дуденка та голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма про навмисний підрив водогону, міська влада пішла іншим схематичним шляхом – буріння свердловин. Очільник Миколаєва Олександр Сєнкевич звітував про те, що запуск солоної води до кранів є скоріше необхідністю, аніж примхою: у іншому випадку, пусті мережі загрожували ще більшою небезпекою.
Літо та осінь Миколаїв витримав із солоною водою в кранах, після чого достатній попит на ринку праці отримали спеціалісти з ремонтів бойлерів, пральних машин та звичайних систем у будинках. Проте, жителі були й нестандартні ходи. Наприклад, частка містян самотужки приймала рішення про створення власної системи водопостачання у будинку, інші ж бурили свердловини відразу на декілька приватних будинків.
Але найголовніше – це відкриті точки питної води, кількість яких щоденно збільшується по місту. Поширення пунктів розпочалось з створення спеціальних місць у лікарнях, церквах, школах та інших об’єктах комунальних установ, а згодом перейшло у повноцінні пункти «водної незламності». Суттєву підтримку місту направила Данія, яка візьме шефство над областю та Миколаєвом під час повоєнної відбудови – так, зусиллями керівництва Данії, зроблені декілька масштабних пунктів з питною водою.
Крім того, не слід забувати про волонтерську роботу, яка щоденно доставляла у Миколаїв тонни води. Важливу роль відіграв Кабінет міністрів України, котрий надав для повноцінного відновлення водопостачання 56 мільйонів гривень.
Втім, це тільки початок великої роботи. Кім, Сєнкевич та Дуденко одноголосно стверджують: ремонтні роботи всієї системи займуть не один місяць і, певно, не один рік. Запуск солоної води не дозволив місту опинитись у санітарно-епідеміологічній катастрофі, але саме це спричинило масові пориви та руйнації мережі. Тому навіть деокупація Правобережжя, включно з Херсоном, поки не дає можливості жителям Миколаєва повернутись до звичного користування водою з кранів.
