Телефон вже давно став невід’ємною частиною нашого життя. Без нього сучасне покоління не може прожити ані хвилини. Всі намагаються постійно бути на зв’язку. Це зумовлено й нашим життям, коли вчасне отримання інформації грає вирішальну роль. Та й мати постійний зв’язок найближчими людьми дуже важливо. Далі на mykolaiv-future.
Проте, так було не завжди, а засоби передачі термінової інформації були зовсім інші. Цікаво те, що попри перебування Миколаєва в статусі провінційного міста, тут намагались крокувати в ногу з прогресом. Телефонний зв’язок – кращий приклад цього.
Все розпочалося з оптичного телеграфу
Спочатку відправати повідомлення з Миколаєва на велику відстань можна було з допомогою оптичного телеграфу. Він являв собою спеціально обладнані вежі. А спорядженням його працівників були підзорні труби. На вежі розташовували спеціальний семафор, який і подавав сигнали, як потім розшифровували.
У Миколаєві вежа оптичного телеграфу розташовувалась на Спаському пагорбі. Вона зв’язувала місто з Очаковом. Зазначимо, що в Миколаєві вежа оптичного телеграфу не зберігалась. А ось в селі Парутине вона є. Зараз там розташований музей археологічного заповідника “Ольвія”.
З Миколаєва можна було телеграфувати в Делі?
Ви може в це не вірити, але у 19 столітті з Миколаєва можна було відправити телеграму навіть до столиці Індії.
У 1855 році у Миколаєві на зміну оптичному телеграфу заступив електричний. Через наше місто проклали телеграфну лінію Лондон-Делі. Британці проклали кабель як сушею, так іі морем. Телеграфна лінія, яка звязувала столицю Британської імперії з її колонію Індією була прокладена через кілька країн. До списку міст потрапив і Миколаїв.
Телеграфна станція розташувалась в одноповерховому будинку на сучасному проспекті Центральному. До речі, так сталось, що в сучасний чаас там був розташований офіс одного з миколаївських інтернет провайдерів.
А півтора століття тому там працювали телеграфісти.
Зазначимо, що отримати роботу в цій компанії вважалось престижним. А от потрапити туди було важко. До працівників висувались певні вимоги. Серед них знання іноземних мов.
Ця телеграфна станція діяла до початку Другої світової війни. Потім лінії було пошкоджено під час боїв. Відновлювати їх не стали.
Поява телефонів в будинках миколаївців
Деякі миколаївці забажали скористатися можливостями цивілізації у власних будинках. Тож наступним стало бажання поговорити з іншим миколаївцем, не виходячи з власного будинку.
У 1890 році Миколаїв вже мав власну телефонну станцію. Спочатку було лише 60 абонентів. Їх один з одним з’єднували вручну з допомогою двох комутаторів. Але за два роки кількість жителів міста, які мали в своєму будинку телефон, збільшилась у п’ять разів.
На початку 20-го століття телефонія в оселях містян вже не була рідкістю. Телефон – це вже не розкіш, а необхідність. Особливо для людей, які мали власну справу.
Коли владу захопили більшовики, то телефонна станція Миколаєва стала важливим об’єктом, який був одразу захоплений революціонерами.
Телефонію згодом активно розвивали. Перед Другою світовою війною Миколаїв вже мав телефонний зв’язок з Херсоном, Одесою, Києвом та Москвою.
Під час ведення бойових дій всі комунікації були зруйновані.
50-ті роки минулого століття для розвитку телефонії в Миколаєві та області були знаковими. У 1954 році запустили першу автоматичну телефонну станцію. У 80-х роках абонентами були понад 78 тисяч миколаївців. Але на отримання телефонного номеру все одно стояла черга.
Телефонний зв’язок у Миколаєві розвивався і коли Україна здобула незалежність. Зокрема, зменшилась черга на отримання телефонних номерів. Покращили якість зв’язку з іноземними державами. Телефонні станції стали автоматичними.
Але прогрес не стоїть на місці. До Миколаєва прийшов стiльниковий зв’язок. Мати дома проводовий телефонний зв’язок вже не було такою необхідністю. Поява мобільного телефону призвела до зникнення з вулиць Миколаєва телефонних будок, зменшилась і кількість абонентів.
А старі телефонні апарати стали предметом колекціонування.
