Олег Васильович Горнов… Що про нього сказати?! Льотчик-герой. Його знають всі. Не лише миколаївці, а й українці. І це всеукраїнське визнання він отримав після своєї героїчної загибелі.
Олег Горнов знав, що загине. Та в останні хвилини свого життя він рятував людей. Зробив так, щоб жертв внаслідок авіакатастрофи було набагато менше, ніж може бути. Він приклав максимум зусиль, щоб відвести палаючий літак від мирного села. Від невинних людей…
Літак, яким командував Олег Горнов зник з радарів на сьомій хвилині після зльоту. Більше про цю трагедію та історію військової авіації у Миколаєві читайте на сайті mykolaiv-future.com.ua.
Екіпаж військового літака “ТУ-16”
Що може бути страшніше смерті? Страшніше моменту, коли помирають люди? Бо коли падає літак, це неминуче… 31 січня 1961-го року у Миколаєві сталася саме така трагедія. За кілька кілометрів від нашого міста впав літак. Військовий літак “ТУ-16”.
Всього за кілька хвилин до зіткнення із землею він злетів з аеродрому Кульбакіно. Злетів і почав набирати висоту. Майже одразу ж на борту здійнялася пожежа. Зайнялося в районі кисневої установки. Це поблизу кабіни пілота. Вогонь поширився майже миттєво. А їдкий дим заповнив увесь борт. Потрапив у кожен куточок…
Варто відзначити, що на борту перебували шість членів екіпажу. Серед них капітан та оператор-інструктор (помічник штурмана) – Горнов Олег Васильович, капітан та оператор-інструктор (помічник штурмана) – Лобанов Микола Костянтинович, капітан та начальник ВО – Новиков Гарольд Миколайович, майор та штурман – Скородумов Юрій Олексійович, капітан та начальник зв’язку ескадрильї – Цуранов Микола Михайлович.
Саме цей екіпаж літака назавжди залишив свій слід в історії Миколаєва та всієї України. Ці чоловіки врятували ціле село. Врятували тисячі людей… Бо ж літак почав втрачати свою висоту в повітряному просторі села Полігон. Це якісь 14 кілометрів від аеродрому Кульбакіно.
Катастрофа літака “ТУ-16”
Екіпаж літака розумів, що трапиться трагедія. Страшна трагедія, і її не уникнути. Неможливо уникнути. Бо зайнявся літак… В небі над селом горить літак. Тож льотчики вмить прийняли для себе вольове рішення – врятувати людей. Врятувати тисячі людей. Врятувати від загибелі ціле село.
Один з членів екіпажу “ТУ-16” в момент авіатрагедії отримав наказ про капітуляцію. Отримав шанс на життя. Щоб він розповів про те, що трапилось на борту. Це був Євгеній Гудим. Наймолодший серед тих льотчиків. Однак, під час приземлення він отримав численні травми. Важкі травми… І все через низьку висоту. Євгеній Гудим помер через 1,5 року. Так, від отриманих в результаті невдалої капітуляції політравм.
Неймовірними зусиллями екіпажу, літак вдалося відвести від населеного пункту. Відвести від людей… Він впав просто за межею Полігону. Біля самої залізниці. На місці падіння літака в землі утворилася глибока вирва. Глибока вирва та випалене поле.
Тут, на місці авіатрагедії, на честь пам’ятного подвигу легендарного екіпажу встановлено пам’ятник. У вигляді крила. Він означає останній притулок літака. Сам екіпаж льотчиків-героїв похований на старому миколаївському некрополі. Їх могила знаходиться одразу ж біля контори. На самому вході на кладовище.
В закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів села Полігон є такий собі музей. Зовсім невеликий. Тут представлено безліч цікавих матеріалів з особистих архівів загиблих льотчиків. Їхні фотографії та книги. Це щоб пам’ять про їх подвиг була вічною.
Перший політ аероплана у Миколаєві
Вважається, що авіація в Миколаєві зародилася у 1929 році. Тоді, коли відкрилася цивільна школа морських льотчиків. Вона чомусь мала назву “15-го міжнародного юнацького дня”. Її основним завданням було сприяння поповненню рядів Червоного Повітряного Флоту льотчиками та мотористами. Однак, старожили Миколаєва кажуть, що авіація у нашому місті з’явилася набагато раніше.
Перший демонстраційний політ аероплана у Миколаєві відбувся у жовтні 1910-го. Вже тоді, понад століття тому тут популяризували авіацію. На Табірному полі свій “Фарман” продемонстрував льотчик Микола Дмитрович Костін. В літального апарату був двигун “Гном”, потужність якого складала 50 кінських сил.
Херсонські газети тоді писали:
“У Миколаєві йдуть форсованим темпом приготування до польоту авіатора Миколи Костіна. Підрядники приступили до спорудження трибун для народу. Авіатор зустрів велику увагу в місцевому військовому середовищі. На допомогу авіатору відряджено кілька військових механіків та інших осіб”.
Після цього дійства, демонстраційні польоти мали відбутися і в сусідньому Херсоні.
“Політ до Херсона з Миколаєва авіатор вирішив здійснити у присутності представників газет обох міст: у Миколаєві – у момент відльоту та в Херсоні – у момент прильоту. Приблизно 16-17 жовтня авіатор Микола Дмитрович Костін здійснить переліт з Лагерної площі прямо до Херсона. Дистанція в 60 з лишком верст”.
Однак, політ довелося переносити. Навіть не один раз… І все через несприятливу погоду. Та, врешті-решт, подія відбулась. Тоді літак піднявся на висоту 800 метрів. Уявляєте?! Це майже кілометр. Він літав близько 15 хвилин. А потім плавно приземлився на землю. Всі глядачі були вражені. Дуже вражені.
“Військовий оркестр грає марш, – писала одна з миколаївських газет. – Публіка нестримним потоком ринула до місця спуску апарату і суцільною стінкою оточила відважного літуна”.
Ці події були неабияк цікаві мешканцям. Миколаївцям. Та й не лише їм… А під час першого демонстраційного польоту аероплана на Табірному полі була присутня навіть еліта Миколаєва. Градоначальник міста – контр-адмірал А.І.Мязговський, поліцмейстер – Е.В.Підгірний та безліч інших представників влади Миколаєва.
Розвиток військової авіації у Миколаєві
У 1912-му році трапилась унікальна подія. Подія, яка розділила історію миколаївської авіації на до і після. Тоді військовий льотчик Дмитро Георгійович Андреади (1878 – 1914 рр.) здійснив переліт по маршруту Севастополь (місто в тимчасово окупованому Криму) – Одеса – Москва – Санкт-Петербург.
Цей переліт тривав кілька днів. У льотчика були зупинки у Каховці, Херсоні, в Миколаєві тощо. Варто відзначити, що на ділянці маршруту Миколаїв – Одеса авіатор підняв літак на рекордні 1 100 метрів висоти.
У 1915-му році в нашому місті навіть існувала ціла школа авіаційних мотористів. А в 1917-му році тут запрацював авіапарк. Він належав Одеському авіазагону. Втім, документальних підтверджень цих фактів до наших днів, на жаль, не збереглося. Тож деякі історики схиляються до думки, що це було ремонтне підприємство типу сучасних ТЕЧ (техніко-експлуатаційна частина). Бо ж тоді в сусідній Одесі при 3-му армійському корпусі сформувався авіазагін. До його складу входили два загони та авіапарк у Миколаєві.
Варто відзначити, що кожен з авіазагонів налічував 60 літаків. То були 10 бомбардувальників, 10 розвідувальних, 10 винищувачів та ще 30 тренувальних. Авіаторів було 96. Загін підпорядковувався командуванню підполковника Г.Голубєва.
В складі Миколаївського авіапарку були осавул – штабс-капітан П.Сапожкін, куріни – підполковник В.Д.Добровольський та поручик С.Юденич.
