Коли заходить мова про архітектурну привабливість та історію Миколаєва, заведено згадувати незмінні корабельні, прибуткові будинки та квартали різних архітектурних епох. На щастя, історія міста дозволяє. Але в цьому контексті якось незаслужено на другий план відходять місцеві лікарні. І якщо до них придивитися, то їхні корпуси розповідають не лише про розвиток медицини, про зміну уявлень щодо гігієни, комфорту пацієнта та організації міського простору, але про архітектурні стилі.
Звичайно, наприкінці XIX століття важили вентиляція, природне освітлення, відокремлення різних груп хворих. У XX столітті на перший план вийшли функціональність, місткість і типове проєктування. Нині старі приміщення пристосовують до нового обладнання та вимог безбар’єрності. І все це відобразилося на архітектурному стилі лікарень, а більш докладно про все це можна почитати на mykolaiv-future.com.ua.
До прикладу, усі ці зміни можна простежити на прикладі Миколаївської міської лікарні № 1, водолікарні доктора Михайла Кенігсберга та корпусів, зведених за радянської доби. Вона показує, як місто відповідало на епідемії, зростання населення та появу нових методів лікування.
У старих корпусах можна побачити не тільки стилістичні ознаки певного часу, а і практичні рішення: як розділяли потоки пацієнтів, де розміщували палати, як організовували господарські приміщення. У наш час до всього цього додаються нові вимоги — від доступності для людей з інвалідністю до складних інженерних систем. Саме тому історію медичних будівель варто розглядати не окремо від міста, а в контексті його розвитку.
Медична архітектура Миколаєва XIX — початку XX століття
Одним із головних прикладів ранньої медичної архітектури міста стала Миколаївська міська лікарня № 1. Її історія бере початок у 1883 році. Тоді особливе місце посідав хірургічний павільйон. Його проєкт пов’язаний з інженером Юлієм Трейбергом: за історичними матеріалами, він поєднав напрацювання міського архітектора Євгена Штукенберга з рішеннями корпусу однієї з берлінських клінік. Тобто, висновок можна зробити лише один — миколаївська медична архітектура не розвивалася ізольовано від європейського досвіду.
Інший виразний об’єкт тих часів це — водолікарня доктора Михайла Кенігсберга на Великій Морській, 27. Її відкрили 29 липня 1901 року. Проєкт розробив одеський інженер Йосип Рейгенберг, а будівництво відбувалося під наглядом Євгена Штукенберга. Ця двоповерхова цегляна споруда вирізняється мавританськими мотивами: кольорова цегла, арки та елементи східного зодчества відрізняють її від звичайного лікарняного корпусу.
Кенігсберг був лікарем-невропатологом, навчався та працював за кордоном, зокрема в Парижі й Берліні. У водолікарні застосовували ванни, водні процедури, паро лікування та електротерапію. Ба більше, споруда поєднала незвичний для міста архітектурний образ із тогочасними медичними технологіями. На межі XIX–XX століть у Миколаєві співіснували два підходи: практична павільйонна лікарня та спеціалізована водолікарня з виразною стилістикою.
Радянська розбудова: як змінювалися лікарні Миколаєва у XX столітті
У XX столітті медична архітектура змінювалася разом із системою охорони здоров’я. Лікарні мали приймати більше людей, забезпечуючи роботу відділень, лабораторій і поліклінік. Поступово поширювалися більші корпуси та комплекси, де приміщення групували за функціями. Для радянського будівництва були характерні раціональні схеми й повторювані планувальні рішення. Проте називати всі лікарні цього часу одним стилем неправильно: архітектура змінювалася від десятиліття до десятиліття.
Показовий миколаївський приклад — робітнича поліклініка № 1 на вулиці Корабелів, 14, зведена в 1927 році. Проєкт виконав інженер Віктор Естрович. Попри типовий характер проєкту, споруда має риси класицизму: симетричну композицію, курдонери, доричні напівколони, карнизи та фронтони. Тоді ще не утвердився уніфікований образ громадських будівель, який асоціюють із пізнішим радянським періодом. Медичний заклад для масового обслуговування міг зберігати традиційний декор.
Лікарня мала бути зручною для персоналу, пацієнтів і транспортування хворих, і допускати розширення. Наприклад, історія міської лікарні № 5 фіксує будівництво корпусу за кошти заводу «Океан» у 1968 році, а згодом — терапевтичного корпусу за участі Миколаївського глиноземного заводу у 1981–1982 роках. Так медичні заклади розросталися разом із промисловими районами.
У таких спорудах важливішими за декоративність ставали місткість, зонування, інженерне обладнання та організація потоків пацієнтів. Відтак радянська медична архітектура Миколаєва — це не лише «типові коробки», а кілька етапів: від перехідної архітектури 1920-х з історичними мотивами до функціональних комплексів другої половини століття.
Реконструкція та безбар’єрність: сучасне життя історичних лікарень Миколаєва
Сучасна медична архітектура працює зі спадщиною різних епох. Частину старих корпусів продовжують використовувати, інші потребують капітального ремонту або вже не відповідають вимогам до лікувального простору. Це добре помітно на території Миколаївської міської лікарні № 1. Історичні будівлі формують образ комплексу, але сучасна медицина потребує обладнання, вентиляції, доступності та безпечної евакуації.
Наприклад, в одному з історичних павільйонів нині працює відділення гемодіалізу. Зовнішній вигляд намагаються зберегти, а внутрішні приміщення оновлюють. Потрібно поєднати нові функції зі збереженням архітектурних особливостей.
Не всі корпуси можна пристосувати однаково успішно. Історична будівля поліклініки, зведена в 1896 році, за оцінкою представників лікарні, перебуває в аварійному стані та не відповідає сучасним вимогам до медичного закладу. В іншому корпусі розпочинали ремонт ендокринологічного відділення за підтримки донорів.
Реконструкція не зводиться до оновлення фасаду або заміни вікон. Потрібно перевірити фундаменти, перекриття, мережі, вентиляцію, водопостачання та електрику. Окреме завдання — безбар’єрність: пандуси, ліфти, широкі двері й доступні санвузли. У старих корпусах це потребує складних проєктних рішень. Ба більше, історичні споруди можуть мати обмеження через охоронний статус, тому зміни фасадів і планування потребують особливої уваги.
Для Миколаєва важливо поєднати потребу в сучасній медичній інфраструктурі зі збереженням архітектурної спадщини. Десь доречна реставрація з адаптацією, десь — новий корпус поруч зі старим, а в окремих випадках може знадобитися зміна функції будівлі.
Медична архітектура Миколаєва: між історичною спадщиною та сучасністю
Медична архітектура Миколаєва пройшла шлях від павільйонних лікарень і водолікарні Кенігсберга до радянських комплексів та сучасних реконструкцій. Кожна епоха залишила власні рішення — від природного освітлення й ізоляції палат до функціонального зонування та складного обладнання.
Нині завдання не в тому, щоб зберегти кожну стару будівлю незмінною, а знайти їй місце в сучасному місті. Історичні корпуси можуть працювати далі, якщо їх грамотно обстежити, відновити і пристосувати до потреб людей, які лікуються і працюють у них.